Новини,  Проповіді

У Свято-Воскресенському монастирі відсвяткували пам’ять Собору Галицьких святих.

Угодниці Божі, святі землі галицької, предстояще за нас соборне Христу Богу, утвердження всім вірним будьте, святкуючим любовію святу пам’ять вашу.

В цей особливий для нас з вами, дорогі браття і сестри день, хочу привітати всіх вас з нашим місцевим святом, днем пам’яті святих Галицької землі.

Кожен, чий святий лик зображено на іконі, що лежить в центрі храму, своїм особистим, унікальним досвідом богопізнання та праведним подвигом християнського життя принесли свої «лепти» для зміцнення Христової віри в наших землях.   

Ще за сто років до Хрещення Київської Русі, завдяки місіонерській діяльності святих братів Кирила і Мефодія, на землях східних слов’ян засяяло Світло Христової Істини. А вже учні рівноапостольних просвітителів спромоглися утворити православну єпархію, яка охоплювала собою Панонію, Моравію, Чехію, Галичину та частину Волині. Можна припустити, що перші паростки християнства зародилися на цих теренах вже у другій половині IX століття. Найдавніша галицька єпископська кафедра була заснована близько 906 року та знаходилась у Перемишлі.

Продовжив справу євангельської проповіді славний рівноапостольний князь Володимир Великий, охрестивши Київську Русь. Як пишуть літописи:  «посла священники, заповидая сыном своим, да кождо во области своей повелит учити и крестити людей и церкви ставити; еже и бисть”.» Відомо, що священики, надіслані першим єпископом Володимир-Волинським Стефаном (болгарином за походженням), хрестили не лише мешканців Волині, але й галичан».

Першим, хто, за прикладом святих князів Бориса і Гліба, освятив Галицьку землю кров’ю та ставши страстотерпцем був безвинно скривджений братами, пограбований та вигна­ний ними – благовірний князь Волинський і Галицький Ярополк.

Святителі Амфілохій та Степан, єпископи Володимир-Волинські, учителі православ’я, благочестя та чистоти, та за словами своїх сучасників: „любов’ю, словом, житієм, смиренням і чистотою” в 12-му столітті, часто подорожуючи, наставляли жителів волинських та галицьких земель.

Згадаємо і про хороброго благовірного князя Галицького Мстислава Удатного, що під час кровопролитних усобиць на початку 13-го століття, будучи князем Новгорода Великого, зі своєю дружиною увійшовши у Галицьку землю, вигнав угорські війська, заволодів її столицею звільнив наш край від тенет католицизму. Єдиною згадкою про спроби латинізації Га­личини залишився недобудований костел у Галичі, який пізніше добудували як православний храм святого Панте­леймона.

Слід також згадати плеяду Святителів Петра, Феогноста, Кіпріяна та Фотія митрополитів Київських та всієї Русі.

Святитель Петро був уродженцем Галицької землі та явився ревним захисником віри Христової під час татарського іга на руських землях.

Святитель Феогност, грек за походженням, просіяв як видатний церковний та державний діяч. Літописи нази­вали його “великим наставником”. Він домігся у ханів скасування данини з Церкви.

Святитель Кипріан був болгарином та походив із знат­ної родини Цимблаків. Його батьківщиною була столиця Болгарії місто Тирново. Свої перші чернечі подвиги він здійснював на Афоні, а пізніше перейшов на службу до Константинопольського Патріарха. Його здобутком було розірвання планів польських та литовських правителів Галичини про окатоличення Західноруських земель.

Святитель Фотій, також грек за походженням, відзначився як видатний богослов, учитель благочестя, збирач Руської Церкви, примиритель князів і ревний захисник православ’я перед литовським князем Вітовтом.

16-те століття відзначено сумною сторінкою життя Христової православної церкви. Це період окатоличення наших земель та унії з Римською папською церквою, наслідки якої ми живо відчуваємо і сьогодні. Згадаємо таких святих як:

Греків – Священномученика архідиякона Никифора Катакузена, замордованого за супротив проти унії у Марієнбурзькій фортеці, та Святителя Мелетія (Пігаса), що все своє життя провів у боротьбі з папством і в історію Православної Церкви увійшов як палкий борець проти латинської пропаганди, що посилю­валась на православному Сході та землях Західної Русі.

Наших рідних – преподобних афонських подвижників та старців Іова Ватопедського-Великоскитського та Івана Вишенського. Перший приніс автентичне афонське монашество з Великої обителі Ватопед, що на горі Афон, та заклав у Карпатах Великий, або Манявський скит. Перериваючи своє пустельницьке життя, він відвідував сусідні монастирі, навчаючи братію побожному життю та дотриманню чистоти Право­славної віри.  Другий – відлюдник, пустельник, що написав багато полемічних творів проти унії з Римом та присвятив себе молитві у саду Богородиці. Його праці стосувалися не лише чистоти християнської віри але й суспільного життя, де б людина почувала себе вільною, де б панувало братерство між людьми, і всі жили згідно з настановами й принципами «істинного» раннього християнства.

Прославимо сьогодні також стовпів православної віри, таких близьких і відомих – преподобних Іова та Амфілохія Почаєвських. Один – подвижник та сповідник віри з 17-го століття, а інший – вже в безбожному 20-му столітті своїм життям підтвердили апостольські слова що «Ісус Христос вчора і сьогодні і на віки віків Той самий» (Евр. 13, 8). Пам’ятаймо настанови преподобного Іова  « … твердо стояти в Православній вірі Східній, навіть не думати про відступлення до унії… і до того ж нахиляти весь православний народ».

Величаємо сьогодні труди і подвиги святителя Досифея, митрополита Сучавського та всієї Молдавської землі, просвітителя своєї батьківщини, випускника школи Львівського православного братства, аскета та молитвеника, любителя чернецтва, що скінчив своє життя у полоні латинського короля Яна Собеського в його галицькій резиденції в Жовкві.

Ублажаємо святителя Іоанна, митрополита Тобольського, уродженця самбірщини, місіонера серед старообрядців та ідолопоклонників в Тобольських землях.

Дивуймося сповідництву та мученицьким подвигам святих 19-го та 20-го століть:

Праведному отцю Олексію Товту, Священномученикам священнику Максиму Сандовичу, владиці Іоану Померу, священнику Александру Хотовицькому, священнику Павлу Швайці та його дружині, матушці Іоанні – що відчули істину та благодать саме в Православній, апостольській Церкві та навернули до православної віри велику кількість галичан та емігрантів в далекій Американській землі. Мужні сповідники, що викрили підступність для спасіння душі латинської єресі і своєю кров’ю стали сіменем Православ’я – істинної віри Галицьких земель.  

Пам’ятаймо і преподобного Кукшу Одеського, сучасного подвижника благочестя та носія афонського духу чернецтва, що деякий час подвизався та освящав своїми подвигами декілька монастирів в Галицьких землях. (Заліщицький чоловічий монастир та Почаївську Свято-Успенську Лавру в Тернопільській області)

Милостивий Господь, забажавши показати вселенськість Христової Церкви, Своїм Премудрим промислом подарував Галицьким землям ще двох заступників та молитвеників – святого мученика Парфенія та великомученика Іоанна Нового. Прибувши до нас своїми чесними мощами, святі стали швидкими утішителями, покровителями галичан та чудотворцями за їх молитвами.

Все це, дорогі брати і сестри були реальні люди, близькі чи далекі нам по крові, але їхні життя так чи інакше були пов’язані з нашою землею. Це сіль нашої Галичини, це гордість нашої землі, це плід посівів Христових.

Їх всіх об’єднують три головні риси – терпіння, смирення, подібне тому, що було у Христа, та любов – все покриваюча та всеперемагаюча.

Якщо ми, сучасні християни не зрощуємо в собі ці риси наших подвижників, ми будемо знаходитися поза шляхом життя у Христі. Святість – це безумовність, це звільнення від фізичних законів, але святість – це не безгрішність, – святість це постійне покаяння та смирення, це незгасима любов та наснага. Святість – це природна властивість Бога, що робить нас Його синами. То ж, дорогі браття і сестри, «Як слухнянi дiти, не потурайте похотям, що бу­ли в час вашого невiдання, 15 але, за прикладом Святого, Який покликав вас, i самi будьте святi в усiх вчинках. 16 Бо написано: «Будьте святi — Я бо святий» (1Пет.1, 16)». Амінь

Фото з нічної Cвяткової Cлужби :

Один коментар

  • Степан

    Уродженцем Самбора був не святитель Іоанн (Максимович), а святитель Павел (Конюшкевич), митрополит Тобольський.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *